Термінологічний словник

Терміни з історії України

Австралопітек –  викопні гоміноїди-троглодіти, здатні до двоногого прямоходіння. Жили 5 – 1 млн. років тому.

Автокефалія –           самоврядування; адміністративна незалежність помісних православних церков. Перші автокефальні церкви виникли на території східної частини Римської імперії та суміжних з нею держав. У 4 ст. в результаті відокремлення ряду патріархій і митрополій провінцій Візантії з’явилися чотири такі церкви: Константинопольська, Александрійська, Антіохійська, Єрусалимська.

Агора –                          народні збори давніх греків, а також назва площі, на якій вони проходили.

Агностики –                 захисники ранньохристиянського вчення та моралі.

Акінак –                        короткий  меч довжиною 40 – 60см., зброя давніх персів і скіфів.

Акрополь –                   укріплена  частина   давньогрецького   міста;  так    зване

                                        верхнє місто, фортеця.

Анімізм -                       віра  в  існування в  тілі  людини її двійника – душі, від якої залежить її життя, фізіологічний і психологічний стан.

Антропогенез –        1) процес  еволюційного   формування людини; 2) розділ антропології, що вивчає походження людини.

Апокрифи –                   твори  іудейської та  ранньохристиянської літератури, що не включені до біблійного канонічного тексту.

Ареал –                        зона поширення видів тварин, рослин, корисних копа­лин, мов, діалектів тощо.

Ареопаг –                      від  грецького “пагорб Арея”. Рада родової  знаті  в  Афінах. Як орган управління, слідкував за виконанням законів та здійснював суд за карні злочини. З часом втратив своє значення. Пер. зн.: зібрання старійшин, авторитетних персон для вирішення важливих питань.

Аріанство –               релігійне  вчення,  прихильники якого вважали, що Ісус Христос був не Богом, а посередником між Богом і людьми.

Аристократія –            найбільш   привілейований стан   або   найвища   родова знать у рабовласницьких і феодальних суспільствах, а також форма державного правління, за якої аристократія належить уся повнота влади в країні; на сучасному етапі – узагальнююча назва представників панівних класів і станів, а також духовної еліти суспільства.

Архонти –                     дев’ять вищих урядових осіб у Афінах. Очолював архон-тів архонт-епонім. Архонт-басилей вирішував релігійні     питання, архонт-полемарх командував військом. Шість інших архонтів-фесмофетів мали суддівські повноваження.

Барди –                          народні  співаки  кельтських  племен. Відомі  римлянам ще з 2 ст. до н.е.

Басілей –                       правитель  селища  мікенського  періоду;  за Гомером – голова союзу племен.

Біблія –                          збірка  християнських  та іудейських  священних   книг (12 ст. до н.е. – 2 ст. н.е.).     Складається з двох великих частин: Старого і Нового Заповіту.

Бенефіцій –                   будь-яка пільга у Стародавньому Римі.

Бехистунський

 надпис –                       надпис  давньоперського  царя  Дарія І (522 – 486рр. до н.е.) на скелі Бехиступ (100 км. від Хабадака). Один з важливих документів Стародавнього Сходу.   

Брахманізм –                давня індійська релігія, яка виникла на початку І тис. до н.е. як подальший розвиток ведичної релігії. Зародження брахманізму знаменувало вироблення єдиного релігійного канону.

Брахмани –                  члени жрецьких родин у Індії, охоронці культури і тра-дицій, служителі релігійного культу.

Вайш’ї –                вільні  общинники в Індії, які займались рільництвом, скотарством, торгівлею та ремеслом.

Вакханалія –                нічне  свято  на   честь  давньоримського   бога   Вакха (грецького – Діоніса), яке мало характер оргій і набуло особливої популярності в Стародавньому Римі на початку ІІ ст. до н.е. У вакханаліях брали участь вільні і раби, незалежно від статі, віку, народності.

Ван –                              військовий  вождь,  верховний  жрець і правитель у Стародавньому Китаї та Кореї.

Вандали –                      група  східногерманських  племен, відомих жорстокими війнами з Римом. В 455р. оволоділи Римом, розграбували його і винищили багато творів мистецтва.

Варвари –                      назва, яку стародавні греки і римляни давали сусіднім з ними народам і племенам, усім чужинцям.

Варни –                         4 основні стани   у   давньоіндійському       суспільстві. Належність до тієї чи іншої варни була спадковою.

Веди –                            4 збірники  (самхіти) найдавнішої   індійської релігійної літератури: Рігведа, Яджурведа, Самаведа, Атхарваведа.

Велика Китайська Стіна –                           побудована   у     221ст.   до   н.е.  за    наказом    Цінь Шіхуан (ді) для захисту від кочівників. Мала довжину до 500км., висоту – до 10м., товщину – до 7м.

Велике переселення народів –                       умовна назва масових вторгнень на територію Римської імперії у 4 – 7ст. германських, слов’янських та інших племен.

Вершники –         середні землевласники, торгівці і ремісники у Старо-давньому Римі.

Весталки –                служительки  при храмах богині Вести у римський дер-жаві, символ незайманості і чистоти.

Волхви –                      серед    народів Стародавнього Сходу “мудрі” люди, які володіли знаннями таємних сил природи, спілкувалися з богами і мали надприродні можливості.

Гегемонія –                   від грецького слова “керівництво”. Означає панівне ста-новище однієї держави чи людини.

Геліея –                         створений Солоном народний суд. До його складу могли обрати будь-якого громадянина Афін, який досягнув віку 30 років.

Герусія –                   рада геронтів (старійшин) у Спарті. Складалась з 28 ге-ронтів та 2 царів.

Гетайри –                      близькі друзі,   радники царя;  важкоозброєна  кіннота  у Македонії.

Гетерії –                         таємні союзи у Стародавній Греції.

Гопліти –                       важкоозброєні   воїни-піхотинці   в   армії давніх греків і македонян; відбірне військо.

Гороскоп –                    на Сході  жрець,   що  спостерігав   за зірками.

  Гуруші –                        найбідніші   верстви   населення   Шумеро-Аккадського царства.

Демократія –                дослівно  “влада народу”. Державний лад, який передба- чає наявність виборчих органів влади та широке залучення громадян до державних справ.

Держава –                 базовий   інститут  політичної  системи   та  політичної організації суспільства, що створюється для забезпечення життєдіяль­ності суспільства в цілому і здійснення політичної влади домінуючою частиною населення в соціально неоднорідному суспільстві з метою збереження його цілісності, безпечного існування, задоволення загальносоціальних потреб.

Деспотія –                     форма  не обмеженої  законом самодержавної влади, що характеризується крайньою централізацією і сваволею правителя. Цар вважався “надлюдиною”. Обожнювання царя-деспота  – одна з особливостей стародавньосхідної деспотії.

Диякон –                      посадова особа в християнській церкві, посередник між єпископом і простими віруючими.

Диктатор –                    вища   посадова  особа   в Римській республіці. Призна-чався на 6 місяців в часи великої загрози для держави і мав необмежену владу. 

Діадохи –              дослівно  “наступники”. Командири Александра Македонського, які після смерті царя поділили між собою його державу.

Домашнє рабство –   форма рабства,  при якій раб вважається неповноправ-ним членом родини господаря, а результати його праці споживаються в межах сім’ї власника.

Домінат –                      система  державної влади у Римській імперії, абсолютна монархія.

Донатизм –                    релігійна течія у ранньому християнстві. Проповідувала непримиримість до переслідувачів християн.

Драконта закони –      перше записане право Афін (621р. до н.е.).

Духівництво –            в   релігійних організаціях  особи, які  на професійній основі відправляють релігійні культи. Духівництво шанується віруючими, як богообрані люди, що наділені “благословенням” - поза природною силою, яка, за богословським вченням, робить їх посередниками між людьми і Богом.

Дхарма –                  в  індуїстській релігії – правила праведного життя, мо-ральні закони.

Закони –                         встановлені   держаною   чи   звичаєм   правила,   що   їх зобов’язані виконувати всі громадяни.

Еволюція –                 шлях безперервного вдосконалення живої природи, лю-дини і людського суспільства.

Еллінізм –             примусове об’єднання давньогрецької та давньосхідної цивілізацій в єдину систему держав.

Екклесія –                     народні збори в Афінах.

Ера –                у  перекладі з латинської мови – початковий момент літочислення.

Ефеби –                     юнаки  у Спарті віком  від 18 років,  що проходять вій-ськову підготовку.

Ефори –                         від грецького “наглядачі”. П’ять вищих урядових осіб у Спарті, які контролювали виконання законів Лікурга.

Єгиптологія –               галузь історичної науки про стародавній світ, яка займа-ється вивченням стародавньоєгипетської цивілізації.

Єпископ –                     вища посада в християнській церкві часів Пізньої Римсь-кої імперії.

Єресь –                       охарактеризовані   церквою   погляди   та   вчення,  що відступають від прийнятої доктрини у сфері догматики і культу.

Жрецтво –                     група  людей,  яка в політеїстичних релігіях вважається посередником між віруючими і надприродними силами, здійснює релігійні обряди. Жреці вели літописи, займались астрономічними спостереженнями, інколи поєднували релігійну і державну владу.

Закони 12 таблиць –   давніша   письмова   фіксація   римського   права (451 – 450рр. до н.е.).

Землекористування – користування землею на визначених правових засадах, які включають відповідні права та обов’язки тих, хто володіє землею.

Ієрогліфи –                    малюнкові   писемні   знаки (писали  на папірусі, стінах храмів, саркофагах тощо).

Ілоти –                           державні раби в Спарті, які були прикріплені до земель-них наділів і своєю працею забезпечували всім необхідним спартіатів.

Імперія –              велика монархічна держава (на чолі – імператор), що складається з метрополії та підпо­рядкованих центральній владі держав, народів, які примусово інтег­ровані до єдиної системи політичних, економічних, соціальних та куль­турних взаємозв'язків. Імперії виникають внаслідок загарбання тери­торій, колонізації, експансії, інших форм розширення впливу наддер­жави.

Індульгенція –              (від лат. Indulgentia – милість, прощення). У римському праві – помилування з нагоди будь-якого торжества.

Іригація –                   система рільництва, заснована на використанні природ-ної вологи для поливу рослин.

Історичне джерело –  це пам’ятки минулого, все те, що несе на собі залишки життя і діяльності людей, дає можливість відтворити історичні події (пам’ятки матеріальної культури, мови, писемності, звичаїв, обрядів тощо).

Календар –                    спочатку так називались боргові книжки у Стародавньо-му Римі, за якими боржники повинні були розраховуватися з кредиторами. Оскільки борги треба було повертати на початку місяця (в так звані календи), такі книжки і називались календарями.

Каста –                        замкнена   ендогамна   група     людей,        пов’язаних виконанням певної соціальної функції, походження чи традиційною успадкованою професією.

Квестор –                      урядова посада в Стародавньому Римі. Вели слідство та виконували обов’язки державних скарбників.

Клерухія –           військове поселення афінських громадян на території союзників.

Клієнти –                       іноземці  або  бідні  люди у Римській державі, які  йшли під  захист і покровительство патриціїв.

Колегії –                        у Стародавньому Римі – колективи   або союзи осіб, що об’єднувалися за спільною професією, обов’язками чи культом.

Колони –                    орендарі землі, які обробляли землю багатих землевлас-ників за натуральну плату.

Колонія –                     поселення,  утворене  внаслідок  масового  переселення громадян з одного місця на нові землі.

Комедія –                       весела   театральна   вистава, походить  від  стародавніх обрядових ігор під час релігійних свят.

Консул –                        найвища   урядова  посада в  Римі, що виникла в період встановлення республіканської форми правління.

Конфуціанство –         етико-політичне  вчення  давньокитайського  мислителя Кун Фу-цзи (Конфуція, 551 – 479рр. до н.е.). З 3 ст. стала державною релігією Китаю і панувала там до революції 1911р.

Культ –                          слово  “культ”  походить  від  латинського слова cultus –

                                        “шанування”. Означає шанування Бога чи людини.

Курія –                           союз  чоловіків-воїнів,  підрозділ  народного ополчення у Стародавньому Римі.

Кшатрії –                      варна воїнів у Стародавній Індії.

Латифундія –                велике  землеробське  господарство   у   Стародавньому Римі. Оброблялось колонами і носило переважно натуральний характер.

Ліберти –                       особлива  категорія населення  римського   суспільства, яке складалось з вільновідпущених. Це раби, які отримали свободу і обмежені громадянські права. Їх діти називались лібертіни.

Лімму –                          назва   члена   ради   старійшин   в   Ассирії;  його ім’ям називали рік.

Літургія –                      державна  повинність багатих громадян у давній Греції. Вони були зобов’язані надавати фінансову допомогу державі під час війни, нести витрати на утримання храмів і організацію свят. Пізніше, з утвердженням християнства, так стали називати обряд богослужіння.

Магістратури –            урядові   посади   в   Римі  часів  Республіки.  Оскільки посади магістратів (диктатора, консулів, квесторів та ін.) вважалися почесними, то жодної винагороди урядовці не отримували.

Магія –                          сукупність  релігійних  уявлень та обрядів, пов’язаних з вірою у надприродну силу, здатну чудодійно впливати на хід подій у житті людей.

Магнати –                     власники  латифундій, вищі чиновники та військові, чиї маєтки були звільнені від сплати податків.

Месіанізм –                   учення   іудео-християнського       походження        про містичного спасителя людства, пришестя посланця Бога – месії; у політиці – вчення ідеологічного характеру про особливу роль певних спільнот, організацій, лідерів у історії тієї чи іншої країни або всього людства.

Матріархат –               соціальна організація первісного суспільства в період від верхнього палеоліту (40 – 35 тис. років тому) до розвиненого неоліту (12 – 6 тис. років тому), початковий етап розвитку організації.

Метрополія –           місто, переселенці з якого засновували нові поселення-колонії.

Монархія –                   форма   державного управління, за  якої  влада зосеред-жується в руках однієї людини (царя, короля, фараона і т.п.) і є спадковою.

Монотеїзм –                  віра в одного Бога.

Муніципій –               міська     община   у   римській   державі   з   органами самоуправління.

Народний трибун –     державна посада  у  Римі  часів   республіки. В обов’язки  трибуна входив захист прав плебеїв.

Неолітична революція –         процес  переходу від  традиційного привласнюючого господарства (мисливство, збиральництво, рибна ловля) до господарства виробничого (землеробство, скотарство). Хронологічні рамки неолітичної революції на терені України – VІ - ІІІ тис. до н.е.

Нобілітет –                 вища   верства  суспільства у Римській  державі. Нобілі повинні   були   мати  майно на  один мільйон сестерціїв і входити до складу сенату.

Номарх –                правитель   нома,   пізніше  з виникненням держави – чиновник,  що управляв частиною території Єгипту.

Обол –                         грецька  мідна  або  срібна монета вартістю 1/6 драхми. Афінський срібний обол важив 0,73 г.

Олігархія –                   в перекладі з грецької мови “влада небагатьох”. Система державної влади, за якої найбільші повноваження мають найбагатші або найзнатніші громадяни.

Оратор -                        людина,   яка  володіє  мистецтвом  красномовства  або заробляє гроші виголошенням промов в суді.

Орфізм –                       релігійно-філософське   вчення  в Римській  імперії, яке проголошувало безсмертя душі.

Остракізм –                   голосування, шляхом підрахунку   голосів  за уламками глиняного посуду (остраконів) у Стародавній Греції.

Охлократія –               домінування  в  політичному  житті  суспільства впливу натовпу, юрби, один із способів здійснення політичної влади, що суттєво доповнює кризові політичні режими.

Патріції –                      представники   стародавніх  римських  родів,  які брали участь у заснуванні міста Рим.

Патрони –                     члени  патріціанських  родів, які  брали  під свій захист окремих бідних людей (клієнтів).

Періеки –                       прошарок   населення  у Спарті,   який   мав   особисту свободу, але був позбавлений політичних прав.

Піфія –                            жриця-ясновидиця у храмі Аполлона в Дельфах.

Плебс –                          нижча верства населення римського народу.

Плем’я –                   форма   об’єднання   людей  у  великий   колектив  для вирішення виробничих та військових проблем на основі спільності мови та території проживання.

Плутократія –             політичний  лад,  за якого влада належить найбагатшим представникам панівного класу; купка найбагатіших представників панівного класу.

Поліс –                  тип держави у Стародавній Греції. Община громадян – незалежних земельних власників.

Політеїзм –                    віра в існування багатьох богів.

Політика –                   діяльність   державних   органів   і  правлячих    партій, пов’язана з відносинами між групами, націями, державами. Поділяється на внутрішню і зовнішню

Популяри –             політичне   угрупування  в  Римі,  яке    виступало за відновлення республіканського ладу.

Пресвітер –                   керівник общини перших християн.

Префектура –              в    часи  імператора  Діоклетіана  та    Константина І – основна територіально-адміністративна одиниця поділу Римської держави.

Принцепс –                   спочатку так називали першу людину в списку сенаторів у Римі. В добу Ранньої Римської імперії – титул імператора.

Принципат –                система  державного  управління,  встановлена Октавіа-ном і закріплена його наступниками.

Прокуратор –               намісник  імператора, управляючий  невеликими  римськими провінціями.

Пролетарії –               в   Стародавньому  Римі  за  реформами Сервія Туллія – нижчий найбідніший прошарок громадян; з І ст. –декласовані шари суспільства.

Проскрипції –              списки ворогів для їх фізичного знищення. Складались у Римі в 83р. до н.е. за часів правління Сулли.

Раджа –                          правитель у давньоіндійських державах. Був верховним розпорядником усього державного майна і, насамперед, землі, командував військом, очолював управління.

Релігія -                        духовний феномен, що постає як форма самовизначення людини у світі,  виражає її віру в надприродне Начало – джерело буття всього існуючого, є засобом спілкування з ним, входження в його світ, причетності до нього.

Республіка –                 держава, в якій органи влади формуються за прин­ципом виборності їх народом; форма державного управління, за якої вища влада належить виборним представниць-ким органам, а глава держави обирається населенням чи представницьким органом.

Реформа –                    нововведення, перетворення чи зміна порядків у держа-ві.

Сатрап –                        чиновник   у   Перській  імперії.  Сатрапи  чинили  суд, збирали податки і слідкували за виконанням розпоряджень царя.

Сенат –                          спочатку  так  називали  раду старійшин у Римі. В добу республіки – уряд Римської держави.

Сінтаксис –                  добровільний  внесок  союзників у скарбницю  Другого Афінського союзу.

Софісти –                      “вчителі  мудрості”.  Вчителі-філософи,   які  за   гроші навчали людей.

Спартіат –                     повноправний громадянин Стародавньої Спарти.

Ступа –                          культова  споруда, храм,  що будувався  на  місці життя або проповіді Будди.

Табу –                             ритуальна   заборона  на   певну  дію  у  первісному су-спільстві.

Талант –                       одиниця ваги та грошова одиниця у Стародавній Греції. З одного  таланта  карбували 6 тис. драхм. В  Аттиці талант важив 26,2 кг.

“Темні віки” –              період  в  історії  Греції, що  тривав з 1100 по 800рр. до н.е. Історики не мають писемних джерел з цього періоду, тому він має саме таку назву.

Теократія –                  форма   державного  правління,  за якої світська  влада зосереджена в руках духівництва.

Терми –                         лазні з теплою водою в Римі.

Тиранія –                      перехідна форма  державної  влади у Стародавній Греції,  яка виникає в ході боротьби демосу з аристократією. Основна риса тиранії – єдиновладдя, але, на відміну від монархії, тиранія здійснюється в інтересах демосу проти родової знаті.

Токмари –                     клас торгівців у Шумерській державі.

Трапезіти –                   люди,   які   приймали   гроші  на  збереження. Банкіри античної Греції.

Тріумвірат –                 дослівно – “союз трьох мужів”, колегія  для   упорядку-вання республіканського ладу в Римі; боролася за владу з сенатом.

Тріумф –                       свято на честь полководця-переможця у Стародавньому Римі.

Узурпація –             протизаконне захоплення влади; привласнення чиї­хось прав на що-небудь.

Фаланга –                     щільно  зімкнуте   лінейне  шикування  піхоти для бою. Налічувала від 8 до 16 рядів. Використовувалась давніми греками для ведення військових компаній.

Фарисеї –                      угрупування в іудаїзмі, яке сповідувало неухильне вико-нання старих релігійних традицій.

Федерати –                    військові союзники Римської імперії.

Фетишизм –                 віра в здатність  предметів та кісток тварин допомагати людині в житті та діяльності.

Форос –                          обов’язковий  внесок у скарбницю Першого Афінського морського союзу.

Форум –                         ринкова площа в Римі.

Християнство –           найбільш чисельна світова релігія, яка виникла у Іст. н.е. в східних провінціях Римської імперії внаслідок злияння і взаємопроникнення ідей кількох месіанських течій іудаїзму. В основі християнства лежить віра в Ісуса Христа як сина Божого. У 1054р. християнство розкололось на православних і католиків.

Хронологія –                наука, яка встановлює точні дати всіх історичних подій та їхню часову послідовність.

Церква –                       релігійна організація зі складною, суворо централізова-ною та ієрархізованою системою взаємодії священно-служителів і віруючих.

Цивілізація –           будь-яка   форма  існування  живих   істот,  наділених розумом; історичні типи культур, локалізованих у часі та просторі; рі­вень суспільного розвитку і матеріальної культури, досягнутий даним суспільством.

Цінь –                             імператорська династія в Китаї (221 – 207рр. до н.е.).

Чжухоу –                        сановники та місцеві правителі в Китаї в період Чжоу.

Шадуф –                        пристрій для подачі води на поля. 

Шудри –                     варна  неповноправних жителів у Стародавній Індії, які повинні були обслуговувати всі інші варни. 

Югер –                          одиниця виміру земельної площі у Стародавньому Римі. Дорівнювала приблизно 0,25 га.

Язичництво –           термін, який було введено богословами монотеїстичних релігій. Слугує для позначення релігійних вірувань, обрядів і свят, які було вироблено протягом віків до появи монотеїзму. До язичницьких вірувань відносять магію, фетишизм, анімізм, тотемізм тощо.                        

        ІСТОРІЯ СЕРЕДНІХ ВІКІВ

Абат –                             настоятель монастиря у Західній Європі з 5 ст.

Абсолютизм –               абсолютна самодержавна монархія – форма державного правління, при якій верховна влада повністю належить монарху (царю, імператору, королю).

Аврський каганат

(VІ – ХІст.)                    царство тюрків-аварів у Паннонії (територія Угорщини),

                                        знищене Карлом Великим.

Аннали –                       давньоримські та середньовічні літописи.

Анафема –                     відлучення від церкви, прокляття.

Англіканська церква –                        державна   церква   в   Англії,   одна   з  протестантських церков. Виникла в 30-ті рокі ХVІ ст. під час Реформації. Розповсюджена переважно в англомовних країнах.

Арбалет –                      механічна  метальна  ручна  зброя   у   вигляді  сталевого

                                        лука  з дерев’яним  ложем з прикладом і механізмом для

                                        натягування тятиви.

Базиліка –                     прямокутна   будівля,  розділена усередені рядами колон                                        або стовпів на частини – вищу, середні і нижчі бічні.

Барон –                         феодальний титул у Західній Європі. У 6-7ст. баронами називали взагалі знатних людей.

Бедуїни –                   кочівники   на   Аравійському  півострові   та  в деяких частинах Північної Африки.

Бейліки –                       дрібні   самостійні   князівства   в  країнах  Близького  та Середнього Сходу. 

Бенефіцій –                    у      ранньосередньовічній   Західній   Європі     надання королем чи великим землевласником васалові в довічне користування землі як винагороди за службу.

Бесермен (басурман) – мусульманський купець-відкупник монгольської данини у завойованих країнах.

Бояри –                          представники правлячої, привілейованої групи в Київсь-кій Русі, які стояли нижче князів за ієрархією і брали участь в управлінні державою; представники княжої адміністрації. Пізніше – найвищий стан у деяких державах (Московському царстві, Молдавії, Румунії).

Булла –                           особливо     важливий    королівський     чи    папський документ, скріплений металевою печаткою – буллою.  

Бургомістр –                  міський голова.  

Бюргер –                        повноправний городянин.

Ваганти –                      мандрівні середньовічні актори.

Васал –                           персона,   яка  зобов’язана   перед   іншою    персоною (сеньйором) вірністю і службою. Система васалітету склалася в Західній Європі в період розвинутого феодалізму. Головний принцип: “Васал мого васала – не мій васал”.

Васалітет –                  особиста залежність одних феодалів (васалів) він інших, могутніших (сеньйорів).

Верв –                            територіальний округ, який складав декілька селянських общин (мир). Члени верві несли взаємну відповідальність перед князем і були пов’язані круговою порукою.

Визвольний рух –    1) мирне чи, частіше, збройне домагання поневоленим народом незалежності, можливості самому розпоряджатися своєю долею; 2) боротьба соціальних низів (рабів, селян, ремісників) за вільні умови господарювання та поліпшення умов свого життя.

Візир –                      титул   вищого  урядовця   в  багатьох мусульманських країнах.

Вітраж –                        картина з кольорового скла у вікнах соборів і ратуш.

Віче –                             збори повноправних городян.

Внутрішня

колонізація –                заселення   окраїнних     територій     власної     країни, заснування поселень у інших країнах.          

Вотчина –                   комплекс   феодальної   земельної   власності    (земля, споруди, інвентар) і пов’язаних з нею прав на феодально-залежних селян. Синонімами терміну “вотчина” є сеньйорія, майор, феод. Основною формою землеволодіння вотчина стає на більшій частині Європи у VІІІ – Хст.

Воєвода –                   військовий  командир, який керував княжими загонами. Був представником княжої адміністрації.

Гвардія –                       відбірна  привілейована  частина  війська. Термін “гвар-дія” з’явився в Італії у ХІІст., коли гвардійські війська виконували охоронні функції.

Генеральні штати –  вищий станово-представницький орган Франції ХІV – ХVІст., в якому були представлені духівництво, дворянство і заможні городяни.

Геральдика –              наука,   яка   вивчає   герби  як   специфічне  історичне джерело, в якому носієм інформації є символи, колір, місце розташування малюнка.

Гільдії –                         союзи  купців для допомоги один одному та захисту від грабіжників. Члени гільдії збирались на збори, щоб вирішити загальні для всіх питання та обрати керівника.

Гранди –                        іспанські вельможі.

Гуманізм –                   філософський   підхід,  що   в   теоретико-світоглядний спосіб поєднує вчення про людину як визначальну мету і вищу цінність суспільства. В основі гуманізму – ідеї та ідеали розуму та людяності, що їх послідовно розвивали філософи античної доби, діячі культури епохи Ренесансу, мислителі Просвітництва, інтелектуали Нового часу.

Дворянство –                привілейований стан феодальної епохи, який об’єднував велику земельну аристократію і основну масу середніх і дрібних землеробців.

Двупілля –                розділ поля на дві частини: одна оброблялась, а друга “відпочивала” (пар). Ця система стала можливою з появою тяглової сили.

Дервіші –                        мусульманські жебруючі ченці.

Диван –                           рада з вищих сановників у султанській Туреччині.

Династія –                     монархи  з одного роду, які  змінювадли  один одного на 

                                        троні з правом успадкування.

Диктатор –             особа, що має необмежену владу і нав’язує свою волю іншим.

Дим –                        господарська одиниця на деяких слов’янських землях у період середньовіччя.

Диспут –                   мовні   змагання  в  знаннях,   суперечки  по раніше висунутим питанням. Диспути були  розповсюджені як одна з форм навчання в середньовічних університетах.

Дож –                           голова уряду у Венеціанський та Генуезькій республіках.

 Десятина

(церковна) –               десята частина врожаю чи інших доходів, яка збиралась на користь церкви.

Дож –                             голова уряду у Венеціанській та Генуезькій республіках.

Донжон –                       головна башта лицарського замку.

Домініканці –               католицький  чернечий  орден.  Заснований  на початку ХІІІст. монахом Домініком для боротьби з єретиками. Мали право повсюдної проповіді та викладання в університетах. Всіляко допомагали папству придушувати антикатолицькі та антифеодальні виступи.

Дорадчі органи влади –  владні  структури,  рішення яких не мають законодавчої

                                         сили без затвердження монархом (королем).

Дофін –                          титул спадкоємців французького престолу.

Дружина –                    збройні загони в Киїській державі, які складали постійну військову силу, об’єднану навколо князя.

Духовенство –              служителі  культу,  які  вважаються посередниками між Богом і людьми й здійснюють культові дії – таїнства, а також виконують роль проповідників віровчення.

Екзархат –                  окрема церковна адміністративно-територіальна одини- ця, яка має певну самостійність.

Етнос –                       позачасова,  позатериторіальна, позадержавна спільнота людей, об'єднана спільним походженням, культурою, мовою, історією, традиціями та звичаями, самосвідомістю та етнонімом (назвою).

Єпархія –              церковний адміністративний округ на чолі з архієреєм (єпископом).

Єретичні рухи –           масові   виступи   мирян   і  окремих   духовних осіб за перегляд релігійних положень, освячених церквою, та за зміни в церковній організації. Один з виявів невдоволення народних мас своїм становищем у суспільстві.

Іконоборництво –        боротьба  візантійських  імператорів з церквою у VІІІ – на початку ІХст. Імператори закривали великі монастирі, конфісковували їх майно і землю. При цьому було заборонено почитання ікон із зображенням християнського Бога.

Інвеститура –                    право призначати і затверджувати єпископів.

Індульгенція –            папська  грамота,   яка  давала  віруючим   відпущення гріхів, тобто звільнення від покарання за скоєний гріх. Торгівці індульгенціями викликали обурення, вимога покінчити з нею була одним з гасел Реформації.

Інквізиція –                 судова  установа католицької церкви, створена в ХІІІст. для боротьби з єретиками. У більшості країн Європи скасована у ХVІІІст.

Інтердикт –                   заборона  проводити   богослужіння.  Супроводжувався закриттям храмів, забороною хрестити дітей, хоронити померлих на кладовищах тощо.

Історичний період –     великий  проміжок    часу,  що вирізняється  важливими

                                          змінами і житті людства.

Історичні джерела –     усе  те,  що   більш-менш   правдиво   повідомляє   про

                                          історичні події та життя людей.

Канонік –                       член церковного суду.

Капітулярії –                закони та розпорядження франкських королів.

Каравелла –                 швидке парусне судно. Створено у ХVст.

Кардинал –                   у   католицькій   церкві   вища   після   Папи    римського

                                        духовна особа.

“Каролінзьке

 відродження ” –         час  правління  Карла Великого, який характеризувався підйомом культури. Каролінзьке відродження торкнулось головним чином придворних і чиновників, тому після розпаду імперії швидко згасло.

Князі –                 представники вищої аристократії, нащадки українських удільних князів, які втратили державну владу, проте зберегли великі земельні володіння.

Кодекс честі –             сукупність правил поведінки, порушення яких вважалось ганебним.

Комуни –                       міста,  які     звільнились   від   влади   сеньйорів. Перші комуни в Західній Європі з’являються в Північній Італії і Франції.

Конклав –                     зібрання кардиналів з метою обрання папи.

Конунги –                     виборні    верховні     вожді,   мійбутні     королі     давніх

                                       германців.

Конфесія –          спільнота послідовників тієї чи іншої релігії на основі віросповідувального підходу. В організаційному плані, конфесія інколи асоціюється з поняттям «церква» в широкому розумінні слова. Конфесія постає як порівняно широке об’єднання, належність до якого визначається, як правило, не лише вільним вибором, але й традицією.

Кортеси –                       представницькі органи влади в Іспанії тапортугалії.

Копні суди –                  суди сільської общини в Україні, Білорусії і Литві в епо-ху середньовіччя, які збирались у визначеному місці – копищі.

Кріпак –                        селінин, позбавлений права піти від свого пана.

Курія римська –           папський уряд.

Куртуазна література – література  західноєвропейського   середньовіччя,   що  

                                         оспівувала рицарське кохання, честь, подвиги.

Куртуазність –           витончена    ввічливість,   люб’язність,       придворна галантність.

Курфюсти –                  князі в Німеччині, що обирають монарха.

Ландтаг –                 збори   або   з’їзди   представників станів у німецьких князівствах.

Лихвар –                        той, хто позичає іншим гроші під відсотки.

“Ліниві королі” –         франкські королі з династії Меровінгів, які поступалися владою майордомам.

Лорд –                             англійський сеньор.

Магдебурзьке

право –                         феодальне міське право, за яким міста частково звільня-лись від центральної адміністративної влади феодалів і створювали органи самоуправління (комуни).

Магістрат –    орган місцевого самоврядування, який виконував адміністративно-судові функції.

Магнати –                     великі землевласники.

Майордом –                    вища   службова   особа   у  Франкському   королівстві, управителі королівським двором.

Марка –                          прикордонне     укріплення     у   Франкській     державі, адміністративний округ, керований маркграфом.

Міжусобна війна –  війна між родичами-феодалами за владу та земельні багатства.

Мінарет –                       баштоподібна   споруда  при   мечеті,  з  якої  скликають мусульман на молитву.

Мінезингери –              німецькі середньовічні поети-співці.

Міняйли –                    особи,   які   за   плату  здійснювали  обмін    грошових одиниць.

Місництво –            боротьба  за  місце  при княжому дворі в Московській державі.

Міста-комуни –             міста разом з міськими   округами, що звільнилися з-під влади сеньора й утворили свої олргани управління.

Метрополія –               держава, що має колонії.

Народні виступи –     відкриті    вияви    невдоволення   народних   мас   (селян,  

                                      міського плебсу) владою чи умовами свого життя.

Народні повстання –  стихійні чи організовані збройні виступи народних мас з

                                        метою   поліпшення   умов   свого   життя   та    розправи

                                        зі своїми     кривдниками.       Найчастіше завершувалося

                                        великими   руйнаціями  та погіршенням  життя    народу, 

                                        на   який    суспільні    верхи   перекладали    матеріальні 

                                        збитки, завдані їм повстанням.

Натуральне господарство –          тип господарства, де продукти і речі виготовляли не для продажу, а для особистого користування.

Національне гноблення, національні утиски –   у державах,    населених   різними    народами,    утиски верхівкою   панівного   класу    інших,    нерівноправних

                                         народів.   Проявляється    у  формі   обмежень   прав   та

                                         збільшення  обов’язків  поневолених   народів.

Нормани –                  пращури сучасних норвежців, данців, шведів та ісландців.

Опала –                          монарша немилість.

Орден –                           чернеча   та духовно-лицарська   католицька  громада  з

                                         певним статусом.

Пан –                           титул   великих впливових  феодалів,  бояр,   що мають знатне походження.

Панславізм –         теорія всеслов’янської єдності в тій чи іншій формі та відповідний політичний рух. Панславізм формувався, як природний наслідок боротьби слов’янських народів за звільнення від турецького і австро-угорського панування.

Панщина –                    обов’язкові  роботи   селян  на  землі феодала.   Термін відробіткових робіт протягом середньовіччя поступово зростав.

Папа –                            римський  єпископ,  верховний голова римо-католицької церкви і держави Ватикан, який обирається довічно.

Папська курія –          курівний орган католицької церкви, очолюваний папою.

Парламент –                вищий  виборний  представницький   орган   державної влади.

Перелог –                   найбільш  давня   система  землеробства,   при       якій обробляли невелику ділянку землі: спалювали травостій, землю обробляли примітивними знаряддями праці; поле засівали декілька разів, а коли земля виснажувалась, її запускали в переліг і використовували як пасовисько для худоби.

Підсічно-вогнева

 система обробки землі –  перетворення на поле звільнених від лісу територій. Дерева “підсікали” і спалювали. Зола ставала добривом на 4-5 років, потім ділянку кидали.

Пілігрім –                      чужинець, мандрівний богомолець, паломник.

Повинності –               примусові обов’язки селян стосовно феодала чи держави.

Погост –           у Київській Русі спеціальні укріплені пункти, центри адміністративних округів, які, згідно з реформами княгині Ольги, стали місцем збору данини представниками княжої адміністрації.

Податок –                     встановлений  державою  обов’язковий  збір з населення,                                       підприємств, організацій.

Політична роздробленість –         розпад   держави     на    низку  невеличких   самостійних                                       держав, які здебільшого ворогували між собою.

Полюддя –                     в Київській Русі Х – ХІІІ ст. – щорічневий об’їзд князем та його дружиною власних володінь і підвласних племен з метою збору данини.

Помістя –                    державна земля, надана в користування на період служби.

Пополани –                  народ,  у ХІІ – ХVІ ст. – торгівельно-ремісницькі шари населення міст північної та середньої Італії, що об’єднувалися в цехи. У ХІІІст. встановили власну владу у Болонії, Флоренції тощо. У ХІVст. розділилися на “жирний” і “тощий” народ.

“Посполите

рушення” –                  шляхетське ополчення.

Право –                          узаконені державою правила поведінки громадян.

Прочани –                    віруючі, що ходили поклонятись святим місцям.

Ратуша –                       будинок  міської   ради,   який знаходився  на  ринковій площі міста.

Революція –                  корінні, глибокі  і   якісні  зміни  в  розвитку будь-яких явищ природи, суспільства, пізнання; переворот у будь-якій області.

Регенство –                  тимчасове виконання королівських обов’язків у наслідок                                        хвороби чи малолітства монарха.

Рейхстаг –                    1) один  з  органів  центральної  влади  в  Середньовічній

                                       Римській імперії; 2) німецький парламент.

Реконкіста –               відвоювання  християнами земель в  Іспанії, захоплених маврами та арабами ( VІІІ – ХVст.).

Рента –                           частина   селянських доходів із землі, яку привласнював

                                         феодал.

Рицарі –                         світські   феодали,          воїни-конники.        Винайдення

                                        вогнепальної зброї   наприкінці   середньовіччя  зробило

                                        рицарів непотрібними, на зміну їм прийшло дворянство.

Реформація –             соціально-політичний   рух   у   ХVІст.  в Європі проти феодалізму та його опори – католицької церкви.

Саги –                            оповіді про королів та героїв у скандинавських країнах.

Самодержець –             монарх, якому належить уся повноте влади, який нікому

                                        не підзвітний.

Самурай –                     у  феодальній  Японії:   в широкому значенні – світські феодали, у вузькому – військово-феодальний стан дрібних феодалів.

Сарацини –                   європейська назва арабів та інших мусульман Близького

                                        Сходу.

Сейм –                  станово-представницький орган у Польсько-Литовській державі, Чехії в період середньовіччя. Зараз сейм – назва парламенту в Польщі, Литві, Латві, Фінляндії.

Серви –                          категорія феодально залежних селян, які були найбільш обмежені в правах.

Сеньйор –                     правитель   міста-держави   (сеньйорії)   в   Північній   та Середній  Італії.

Стани –                          великі   групи   людей,  що   мають   однакові  права   і обов’язки. Належність до відповідного стану є спадковою.

Станова монархія –   централізована   держава,   в  якій   королівська влада спиралась на збори представників станів.

Столітня війна –          війна між Францією та Англією (1337 – 1453рр.), причи-ною якої послугували суперечності з приводу престолонаслідування.

Сьогун –                        титул  військово-феодальних правителів Японії у 1192 – 1867рр., при яких імператорська династія не мала реальної влади.

Таборити –                   учасники  визвольного руху в Чехії у ХVст. – поборники

                                        ідеї  докорінної   перебудови     суспільства  на    засадах

                                        майнової та соціальної рівності.

Товар –                        продукт  праці,  який вироблено для продажу. Має вартість, є предметом торгівлі.

Товарне господарство –             тип  господарства,   при  якому товари вироблялись для продажу на ринку чи обміну за допомогою грошей.

Трипілля –                  система  землеробства,  при якій ділянка поділяється на три частини: озимі, ярові і пар. Кожного року частини ділянки міняють місцями.

Турнір –                         військове змагання лицарів.

Урок –                        точно встановлений   за   часів   княжіння Ольги розмір данини.

Феод –                          земля чи дохід з неї, пожалувані королем чи сеньйором васалу в спадклове володіння як плата за службу.

Феодал –                        власник феоду.

Феодалізм –                  попередня  капіталізму  суспільно-економічна формація, в основі якої лежать власність феодала на землю та інші засоби виробництва при всій повноті влади на цій землі.

“Феодальна драбина”,

феодальна ієрархія –    поділ феодалів  за знатністю і посадами при підлеглості

                                          нижчих вищим.

Феодальна

роздробленість –           розпад    держави   на   багато   незалежних   чи    майже

                                         незалежних від монарха феодальних володінь.

Феодальне помістя –  велике   господарство   феодала,  в   якому працювали залежні селяни.

Франки –                       група   германських   племен,   що  у  ІІІст. мешкали по берегах Рейну. У Vст. завоювали Галлію і утворили Франкську державу.

Францисканці –           чернечий  орден  монахів-проповідників,   заснований у ХІІІст. Франциском Ассизьким.

Хартія –                         документ, який засвідчував права чи привілеї.

Хрестові походи –        підтриманий і організований   католицькою     церковою

                                        масовий   колонізаційний рух під гаслом визволення від

                                        мусульман Гробу Господнього.

Цензура –                      державний або церковний контроль за змістом художніх                                         творів і наукових праць.

Централізована держава –                      держав, яка керується з єдиного центру.

Церковний розкол –    поділ однієї церкви на  кілька за  розбіжностями у вірі й обряді  та, особливо,  через незгоди   серед  керівництва церкви.                   

Цехи –                            об’єднання ремісників однієї спеціальності.

Чашники –                    учасники визвольного руху в Чехії ХVст., які   боролися

                                         проти   німецького    засилля     та  домагалися реформи

                                         церкви.

Чернецтво –                  ті   духовні   особи,   що  селилися в монастирях і давали

                                        обітницю ( добровільну   обіцянку )  жити   в     бідності,

                                        послуху, не одружуватися. Життя   чернецтва вважалося

                                        вищим проявом духовного подвигу.

Чернечі ордени –         організації ченців, кожна з яких керувалася власними чи запозиченими   церковними       правилами   ( церковним статутом ).

Чинш, оброк –             плата земельному власнику за користування землею.

“Чорна смерть” –       єпідемія чуми, через  яку     вмирала      велика   кількість

                                       населення Європи.

Шаріат –                        звід   законів,   складених  на  основі  Корану  і  Суни  в період феодалізму в країнах поширення ісламу. Містить норми спадкового, кримінального, шлюбно-сімейного прав, регламентує молитву, піст тощо.

Шеріф –                                   королівський чиновник у графствах Англії.

Шляхта –                      польські середня та дрябня дворяни.

Яничари –                    турецькі   воїни  з  представників   завойованих   турками

                                       народів, охоронці султана.

Ярлик –                        грамота     ординського     хана,    що     давала     право на

                                        князювання.

                                ІСТОРІЯ НОВОГО ЧАСУ

Аболіціонізм –              1). Суспільний рух за скасування будь-якого закону; 2). Рух у США в кінці ХVІІІ – на початку ХІХ ст. за ліквідацію рабства.

Автократія –                політичний  режим,   при  якому нема представницьких органів; вся повнота державної влади в країні зосереджена в руках необмеженого законом і безконтрольного правителя.

Автономія –               самоврядування   певної   частини  держави,  що    зді-йснюється в межах, передбачених загальнодержавним    законом.

Аграрні реформи –   державні заходи по перетворенню умов землеробства, форм землекористування і характеру земельних відносин.

Агресія –                      примінення  збройної   сили однією  державою (групою держав) проти суверенитету, територіальної цілосності, політичної незалежності другої держави.                     

Анархізм –                     суспільно-політична   течія,  яка  заперечує  державну  і будь-яку політичну владу, виступає за необмежену свободу окремої особистості.

Аннексія –                     насильницьке захоплення однією державою частини або всієї території, яка належить іншій державі.

Антагонізм –                форма   суперечності,  що  характеризується  найвищою гостротою боротьби непримиренно ворожих тенденцій, сил, яка поглиблюється в міру свого розвитку і переростає в конфлікт.

Антанта –                     воєнно-політичний союз Великобританії, Франції і Росії, який кінцево сформувався у 1907 році.

Антиклерикалізм – погляди, а також суспільний рух, спрямовані проти світських привілеїв церкви та її впливу на різні сфери поза церковного життя – політику, економіку, культуру, освіту.

Апартеїд –                     політика  жорсткої  расової   дискримінації і сенгрегації, яка проводилась у ПАР.

Аракчеєвщина –          політика крайньої реакції і засилля воєнщини; проводи-лась в Росії військовим міністром і начальником військових поселень Аракчеєвим в першій половині ХІХст.

Асимиляція –                добровільний  або   вимушений   процес     розчинення (втрата традицій, мови тощо) раніше самостійного народу (етносу) чи якоїсь його частини в середовищі іншого, як правило, численнішого народу (етносу); засіб досягнення етнічної однорідності.

Атеїзм –                         безбожництво, заперечення існування Бога та пов’язане з цим заперечення релігій. Атеїзм, як правило, є не просто заперечення, а аргументована критика релігійних ідеології, спростування релігійних поглядів на навколишній світ як таких, що не відповідають дійсності, протиставлення їм наукового розуміння світу, з’ясування причин виникнення та існування релігійних вірувань.

Багатопілля –           система  землеробства, при якій використовується вся земля, проте враховується сумісність рослин, особливості виснаження та збагачення грунту, використовуються добрива, покращується агротехніка, проводиться меліорація. Система характерна для нового часу (ХVІ – поч. ХVІІ ст.).

Білль –                           документ   з   печаткою;  законопроект, який внесено на розгляд парламенту у ряді країн (в т.ч. США, Великобританії).

Блокада –               1). У міжнародному  праві – система  заходів,  що  їх застосовують до держави, порушуючи її зовнішні зв’язки, щоб примусити виконати вимоги організаторів блокади. Може бути політичною, економічною і воєнною; 2). Блокада воєнна – форма воєнної операції. Спрямована на оточення противника з метою поступового його знищення або полонення.

Бонапатризм –             одна  з  форм  диктатури великої буржуазії, є її реакцією на прогресивні перетворення в обстановці демокра-тичного прогресу.

Бунд –                             загальноєврейський   робітничий  союз  в Литві, Польщі та Росії; робоча національна партія. Заснована у Вільно в 1897р. У 1921р. самоліквідувалася.

Варфоломіївська ніч –  масове вбивство прихильників кальвінізму – гугенотів – католиками у Парижі в ніч з 23 на 24 серпня 1572р. (проти свята св. Варфоломія), організоване королевою-матір’ю Катериною Медічі, яка фактично правила країною за Карла ІХ, і католицькою партією. Під час Варфоломіївської ночі загинуло до 30 тис. чоловік.

Буржуа –                       привілейований   громадянин  міста, “почесна людина”. Пізніше – той, хто володіє основними засобами виробництва, займається промисловою, торговою та фінансовою діяльністю.

Буржуазна революція –                  соціальна революція, яка спрямована проти феодального устрою або його залишків і спрямована на встановлення політичної влади буржуазії.

Бюрократія –         ієрархічно організована система управління державою (суспільством), з допомогою особливого апарату, наділеного специфічними функціями та привілеями, що дозволяє йому стати над інтересами більшості.

Військові

поселення -                   організовувались в Росії у 1810 – 1857рр. для створення резерву військ без зайвих витрат на армію.

Волость –                     в Російській  державі нижча адміністративна одиниця в сільській місцевості. З 1861р. – одиниця станового сільського самоврядування.

Генерал –                       військове звання, чин вищого командного складу армії і деяких громадських відомств. Вперше чин генерала було встановлено у Франції в ХVІст.

Геноцид –                      дії,  метою яких є повне або часткове  знищення   будь-якої національної, етнічної, расової або релігійної групи, одне з найважчих злочинів проти людства.

Гоміндан –                    народно-демократична,  антифеодальна   партія   Китаю, заснована у 1912р.

Громадянська війна –      збройне   соціально-класове   протистояння    всередині країни, яке зумовлене боротьбою за владу.

Губернія –                     адміністративно-територіальна  одиниця  в  царській Росії. Вперше встановлена Петром І у 1708р.

Двовладдя –                 одночасне   існування  в  країні чи  регіоні двох органів влади.

Декабристи –               російські дворянські революціонери, які в грудні 1925р. вперше в історії Росії підніли збройне повстання проти самодержавства і покріпачення селянства.

Декаденство –              загальна назва явищ культури другої половини ХІХст. – початку ХХст., відмічені настроями безнадійності, неприйняття життя, крайнього індивідуалізму.

Декларація –                політична заява від імені держави,  уряду,  партії, організації; проголошення основних принципів.

Деколонізація –           звільнення від колоніальної залежності.

Державна Дума в Росії –   представницький  законорадницький   орган  Російської імперії. Функціонував з 1810 по 1917рр.; з 1906р. мав законодавчу ініціативу.

Державний устрій –   організація   держави,  яка   включає  його    політичну систему, державний устрій, систему державних органів, виборчу систему, а також основні положення, що стосуються взаємовідносин держави і особи.

Держава –                     форма організації класового суспільства як суверенного, історично сформованого, заснованого на визначеній системі виробничих відносин; основний інститут політичної системи.

Департамент –             назва адміністративно-територіальної одиниці у Франції та деяких інших державах.

Диктатура –                нічим    не   обмежена  влада  особи,  класу  чи   інших соціальних груп в державі, регіоні, яка спирається на силу, а також на відповідний політичний режим.

Директорія –                уряд Французької республіки (4.11.1795– 10.11.1791рр.). Виражав інтереси великої буржуазії.

Діггери –              (копателі). Безземельні селяни, які під час Англійської революції намагались вирішити земельне питання власним шляхом. Ідеолог – Дж. Уінстоні. Був противником приватної власності на землю, виступав за розподіл землі між селянами.            

Друга республіка –    встановлена у Франції після революції 1848р. Проісну-вала з 25.02.1948р. по 2.12.1852р. Ліквідована в результаті державного перевороту Наполеона Бонапарта.

Експансія –                   розширення, розповсюдження сфери впливу, панування в різних областях, в т.ч. за допомогою дипломатичного тиску і збройного вторгнення.

Еміграція –                   переселення,   виїзд за кордони країни з метою тимчасо-вого чи постійного поселення в іноземній державі.

Єзуїти –                        члени   чернечого   католицького  ордену  “Товариство Ісуса”, створеного в 1534 р. іспанцем Ігнатієм Лойолою для боротьби з народними рухами, науковою думкою для зміцнення авторитету католицької церкви.

Жирондісти –               політичне  угрупування  (партія) періоду Великої Фран-цузької революції. Були представниками інтересів республіканської торгівельно-промислової та провінціальної землеробської буржуазії.

Загальне виборче право – один  з   основних  інститутів  виборчого  права,   який передбачає                                          участь усього дорослого населення у виборах без будь-яких обмежень.

Законодавча влада –  система   державних   органів, яка має право приймати закони.

Західники –                   напрям  російської  суспільної думки середини ХІХ ст., представники якого (на противагу славянофілам) виступали за розвиток Росії по західноєвропейському шляху.

Ідеологія –                     система  ідей  і  поглядів  (політичних,  правових, філо-софських, релігійних, естетичних та ін.), яка виражає інтереси, ідеали будь-якого класу чи іншої соціальної групи; суспільна свідомість.

Ізоляціонізм –              термін,  пов’язаний  з історією і зовнішньою політикою США, в основі якого лежить ідея невтручання їх у справи країн, які знаходяться поза американським континентом.

Іміграція –                    в’їзд  в  країну  для  тимчасового  чи  постійного прожи-вання громадян іншої держави.

Індустріальне

суспільство –                термін, що позначає одну зі стадій суспільного розвитку внаслідок індустріалізації суспільства.

Інтервенція –               насильницьке  втручання   однієї  держави чи декількох держав у внутрішні справи іншої держави або в її відносини з третьою державою. Розрізняють інтервенцію збройну, економічну та дипломатичну.

Інтернаціонал –          назва   великих   міжнародних   об’єднань  партій    чи організацій.

Імпічмент –         особливий порядок і встановлена законом процедура притягнення до відповідальності за грубі порушення закону вищих посадових осіб до завершення терміну одержаних ними внаслідок виборів повноважень.

Кадети –                        скорочена   назва  членів Конституційно-демократичної партії Росії (1905-1917рр.).

Карбонарії –                 члени  таємних   політичних   організацій   в  Європі   у першій половині ХІХст. Перші організації карбонаріїв з’являються на півдні Італії. Боролись на національне визволення і конституційний устрій. Карбонарії очолювали революції у 1820-1821рр. в Королівствах Обох Сицилій, П’ємонті. У 1831р. приймали участь в революційних повстаннях у державах Центральної Італії.

Канцлер –                     назва   вищих  посадових   осіб  або чиновників   в ряді держав; голова уряду Німеччини, Австрії.

Капітал –                      сума  накопичених  матеріальних  благ, результат минулого і засіб для майбутнього ворибництва.

Кардинал –                  вище  (після Папи) духовне звання (сан) в ієрархії като-лицької церкви.

Клас –                           велика,  відносно  однорідна  група  людей, об’єднаних відносинами до виробництва і розподілом суспільного продукту.

Клерикалізм –             система поглядів, суспільно-політична течія, яка прагне посилити вплив церкви у політичному і духовному житті суспільства. Здійснює свою діяльність через політичні партії, які знаходяться при владі, а також різноманітні релігійні організації.

Коаліція –                     об’єднання   на   добровільних засадах  для  досягнення спільних цілей; політичний та військовий союз держав для спільних дій на міжнародній арені.

Колонія –                      країна, область  на  території, що знаходиться під політичною чи економічною владою іноземної держави, не має самостійності.

Колонізація –          заселення вільної території на окраїнах власної кра­їни; заснування поселень у залежній країні; перетворення незалежної країни на колонію шляхом військового, економічного та політичного поневолення її іншою країною.

Конвент –                      вищий законодавчий і виконавчий орган першої республіки у Франції в період Великої Французької революції. Діяв з 21.09.1792р. по 26.10.1795р.

Консерватизм –            політична  ідеологія  і   практика   суспільно-полі­тичного життя, що орієнтується на збереження та підтримання існую­чих форм соціальної структури, традиційних цінностей і морально-пра­вових засад.

Конституційна

монархія –                    форма  правління  в деяких державах, де влада монарха обмежена Конституцією. Законодавчі функції передано парламенту, виконавчі – уряду.

Конституція –              основний закон держави, який визначає основи суспіль-ного і державного устрою, систему державних органів, порядок їх створення і діяльності, права і обов’язки громадян; основа законодавства держави.

Контрреволюція –     активна   боротьба  скинутих   класів і соціальних груп проти розповсюдження революції з метою її придушення і відновлення старих порядків.

Конфедерація –            одна   з  форм  державного   устрою,  союз  незалежних держав, які об’єднуються з метою координації своєї діяльності з деяких питань.

Копігольдери –          (в перекл. – “тримателі копії”).  Селяни,  які арендували землю у великих землевласників; на руках у них була копія договору на аренду.

Кордельєри –                члени  політичного  клуба   “Організація прав людини і громадянина” (1790-1794) періоду Великої Французької революції. З конця 1793р. клуб кордельєрів – центр ебертистів. Назва походить від місця їх засідання – минулого монастиря францисканців-кордельєрів.

Лібералізація –            звільнення від жорстких обмежень, державного регулю-вання, контролю, політика ідеологічної свободи.

Лібералізм –                 політична  та  ідеологічна течія,   що об'єднує прихиль­ників парламентського ладу, вільного підприємництва та демократич­них свобод.

Масонство –                релігійно-етичний рух, який має на меті “освітній” вплив на владні структури та проникнення в них; згідно з Британською енциклопедією, «вчення і практика таємного братського ордену, великої всесвітньої таємної організації».

Маніфест –                    особливий  акт  (звернення) голови держави або вищого органу державної влади до населення у зв’язку з важливою політичною подією; декларація політичної партії чи суспільної організації з програмою чи основними принципами діяльності.

Мілітаризм –                нарощування  військово-економічної  могутності, голов-ним чином з метою підготовки до загарбницьких воєн, а також придушення супротиву в країні.

Монополія –                 велике виробниче об’єднання.

Націоналізм –               психологія, ідеологія і політика в національному питан-ні, що заснована на визнанні приорітету національного фактору в суспільному розвитку, перебільшена оцінка значення і ролі власної народності, нації. Протиставлення національних інтересів однієї національності іншим.

Нація –                        історична  спільнота   людей,  що складається в процесі фор­мування спільності території, економічних зв'язків, літературної мо­ви, етнічних особливостей культури та характеру.

Нейтралітет –            невтручання в чужі суперечки, в боротьбу між сторонами.

Партія –                         політична  організація,  яка  захищає найбільш загальні, корінні інтереси того чи іншого класу, інших соціальних груп та керує їх політичною діяльністю.

Пацифізм –          світова громадська ліберально-демократична течія, яка сповідує пасивні методи збереження миру, вважає головним засобом запобігання війнам, засудження їх аморального, антигуманного характеру; один з напрямів антивоєнного руху, представники якого виступають проти будь-яких воєн, незалежно від того, який вони мають характер і мету.

Президент –                  виборний голова держави в більшості сучасних держав з республіканською формою правління.

Протекціонізм –    економічна політика держави, спрямована на захист національної економіки від іноземної конкуренції та на розши­рення зовнішніх ринків. Протекціонізм, як правило, реалізується че­рез митну політику.

Расизм –                        сукупність  антинаучних  концепцій,  основу яких скла-дають положення про фізичну і психічну нерівність людських рас, які поділяють на “вищі” (або “повноцінні”) та нижчі (або “неповноцінні”), над якими перші буцімто мають панувати.

Репарація –                   в міжнародному  праві  вид  матеріальної   (фінансової) міжнародно-правової відповідальності, яка складається з відшкодування нанесеної шкоди державою-агресором державі, на яку скоєно напад.

Реставрація –               відродження   поваленого  суспільного   устрою      або правлячої раніше династії.

Рисорджименто –        національно-визвольний рух італійського народу з кінця ХVІІІст. за об’єднання країни і ліквідацію австрійського гноблення. У 1861р. в результаті Рисорджименто виникла об’єднана Італійська держава в формі конституційної монархії. Процес завершено у 1870р.

Роялісти –                     прихильники королівської влади, монархії.

Роялізм –                      ідейно-політична     течія      в     Західній   Європі, що об’єднувала прихильників монархії. У зв’язку з вищезазначеним роялізм часто ототожнюють з монархізмом.

Славянофіли –             представники однієї з течій російської суспільної думки середини ХІХст., які виступали за принципово відмінний від західноєвропейського шлях розвитку Росії (патріархальність, консерватизм, православ’я).

Соціал-демократія –   ідеологічна   та   політична   течія,   що   виступала   за здійснення ідей демократичного соціалізму в усіх сферах діяльності суспільства.

Стагнація –                   застій в економіці, виробництві, торгівлі.

Суверенітет –           незалежне  від   будь-яких  сил,  обставин і  осіб вер­ховенство; незалежність держави в зовнішніх і внутрішніх справах.

Термідоріанський

переворот –                   контрреволюційний    переворот   27-28 липня 1794р. (9 термідора 2 року республіки) у Франції, в результаті якого було повалено якобінську диктатуру.

Толерантність –           різновид   взаємодії  та   взаємовідносин  між   різними сторонами – індивідами, соціальними групами, державами, політичними партіями, за якого сторони виявляють сприйняття і терпіння щодо різниці у поглядах, уявленнях, позицій та діях.

Торі –                             англійська  політична  партія. Виникла в кінці 70-х – на початку 80-х років ХVІІст. В середині ХІХст. на основі партії торі склалась Консерсативна партія Великобританії, членів якої, за традицією, називають торі.

Унітаризм –                  форма   державного  устрою, при якій держава поділена на адміністративно-територіальні чи національно-територіальні одиниці, які не мають політичної самостійності, статусу державного утворення.

Унія –                             союз держав.

Уряд –                            вищий  виконавчий і розпорядчий орган державної вла-ди в країні, який, як правило, очолює прем’єр-міністр.

Утопія –                         позначення       ідеального,    недосяжного    суспільного устрою, держави.

Фельяни –                    політичне   угрупування   часів   Великої   Французької революції (назва за місцем засідання політичного клубу фельянів у Парижі). Об’єднувала велику буржуазію та ліберальне дворянство, які виступали за конституційну монархію.

Федерація –                  одна  з  форм   державного  устрою,  при  якій  декілька державних утворень об’єднуються в одну союзну державу при збереженні власної державної структури і суверенітету.

Федералізм –           принцип   політичного  і національно-територіального устрою держави, її політико-правова ідеологія.

Фундаменталізм –      радикальне й войовниче неприйняття принципів, форм та цілей будь-якої модернізації й оновлення, неухильне відстоювання традицій, установлених життєвих та світоглядних форм, протиставлення процесам загальної відкритості переконання у власній непогрішності, непорушності сповідування ідеалів, засудження будь-яких альтернатив їм, фанатичне відгороджування себе від суспільства.

Фермер –                       власник   чи   арендатор  ферми – приватного сільсько-господарського підприємства на власній або арендованій земельній ділянці.

Фольварк –                   велике  магнатське  володіння  в  Речі Посполитій , яке було засноване на панщині і мало внутрішню спеціалізацію.

Цензура –                      система державного нагляду за друком та іншими засо-бами масової інформації.  

Централізм –                політична   позиція,    проміжний  середній   стан   між крайніми політичними платформами, поглядами.

Чартизм –                     демократичний   рух  англійських робочих у 30-х – 50-х роках ХІХст. Свої вимоги чартисти виклали у вигляді законопроекту. У 1840р. було засновано Національну чартистську асоціацію – першу масову робочу партію. Головна мета чартизму – боротьба за реформування виборчої системи в країні.

Шляхта –              привілейований феодальний стан в Польщі, Литві і на захоплених ними в ХVІ – ХVІІст. українських і білоруських землях.

Шовінізм –                    агресивна  форма  націоналізму, проповідь національної виключності, протиставлення інтересів нації інтересам інших націй.

Екуменічний рух,

екуменізм –               об’єднавчий рух християнських церков, започаткований на Всесвітній місіонерській конференції 1910 р. в м. Единбурзі (Шотландії). Набув нових форм і динамічні спрямованості після 1948 р., коли було створено Всесвітню Раду Церков, до якої увійшла переважна більшість протестантських, а також православних і старокатолицьких церков.

Якобінці –                     представники   політичної течії  в період Великої Фран-цузької революції, що були виразниками інтересів революційно-демократичної буржуазії, яка виступала разом з селянством і плебсом. Назва походить від місця засідання – зали колишньої бібліотеки монахів-якобінців. В ході революції встановили диктаторський режим.

                НОВІТНЯ ІСТОРІЯ

                    орган військової розвідки й контррозвідки Німеччини у 1919 – 1944рр.

Авторитаризм –        антидемократична та антиправова концепція і практика здійснення влади; політичний режим, якому притаманні зо­середження в руках однієї людини або невеликої групи осіб необме­женої влади, повна відсутність або абсолютна фіктивність представ­ницьких інститутів та системи поділу влади.

Ага –                               дослівно   –   “пан”.    Офіцерський  чин   в Османській імперії.

Адміністративно-

командна система –  антидемократична   ієрархічно   побудована   система управління суспільством (зокрема, економікою, ідеологією тощо), яка базується на адміністративних методах, бюрократичному централізмі.

Альтернативні

вибори –                        вибори,   під   час   яких  у   виборчі бюлетені  внесено декілька кандидатур.

Антинацистський

рух –                          1). В країнах   Західної  Європи і Україні – народний рух проти нацистських окупантів (рух Опору). 2). У Німеччині – патріотичний рух, метою якого була боротьба з тоталітарним нацистським режимом.

Бліцкриг –                   “блискавична війна”.    Теорія   скоротечної  війни,    яка була розроблена німецьким генеральним штабом на початку ХХст. За цим планом перемога мала досягатись за кілька днів, доки противник не мобілізував основні сили та не розгорнув лінію оборони.

Буржуазні

націоналісти –          політичний ярлик часів соціалізму у відношенні до тих, хто виступав за збереження національної мови, культури, звичаїв, історичних традицій свого народу.

Валова продукція –    показник, що характеризує загальний обсяг виробництва продукції національної економіки, окремих промислових чи сільських підприємств у грошовому обчисленні.

Вектор –                        величина, що характеризується розміром і напрямом.

Військово-промисло-

вий комплекс –            союз  великих  корпорацій, дирекцій військових підпри-

                                        ємств і урядової бюрократії. Вищого розвитку досягає в країнах,  де зосереджено велике військове виробництво.

Відкрите суспільство – суспільство, в якому люди критично ставляться до різних табу, що існують у «закритому суспільстві»; спільність людей, яка видозмінюється активним втручанням у соціальний порядок і свідомими намаганнями реалізувати особисті та групові інтереси, базувати свої рішення на можливостях власного самовизначення.

Волюнтаризм –     позиція суб'єкта політики, згідно з якою голов­ними чинниками досягнення поставленої мети є воля, особисті устрем­ління та політичні наміри.

В’язень сумління –     особа, яка обмежена в правах за свої політичні, релігійні чи інші переконання. В’язнями сумління називають тільки тих, хто в своїй діяльності не застосовував насильства і не закликав до нього.

Гегемонізм –            політика,  в основі  якої лежить бажання панувати над іншими народами і країнами світу.

Геополітика –             політична  концепція,  яка   стверджує,   що   в  основі політики (переважно зовнішньої) певної держави лежить співвідношен­ня географічних чинників — просторового розташування країни, роз­міру території, клімату, наявності природних ресурсів, густоти населен­ня тощо.

Гонка озброєнь –       прискорене   накопичення   запасів  зброї  і військової техніки, їх якісне вдосконалення на основі мілітаризації економіки.

Громадянське

суспільство –         суспільство громадян із високим рів­нем економічних, соціальних, політичних, культурних і моральних якос­тей, яке, будучи незалежним від держави, спільно з нею формує роз­винуті правові відносини, взаємодіє заради спільного блага.

Гуманізм –               теорія  і практика,  в основі  якої лежить ставлення до людини як до найвищої цінності, захист права особистості на свободу, щастя, всебічний розвиток і вияв своїх здібностей.

Демографія –               наука,   що  вивчає  склад і рух населення та закономір-ності його розвитку.

Демократія –               форма політичного та економічного устрою сус­пільства, заснована на визнанні народу основним джерелом влади; тип держави, яка декларує і втілює на практиці принципи народовлад­дя, права і свободи громадян, рівні можливості для діяльності різних політичних сил, контроль за діями органів влади.

Державний бюджет – річний план майбутніх доходів і витрат держави, який складається урядом і затверджується вищим органом законодавчої влади.

Дефіцит бюджетний – перевищення витрат над доходами в рамках державного бюджету.

Децентралізація –       управлінська   політична   система,   за   якої    час­тина функцій центральної влади переходить до місцевих органів са­моврядування з метою оптимізації практичного вирішення питань за­гальнонаціональної ваги, а також реалізації регіонально-локальних програм.

Дисиденство –         морально-політична опозиція до існуючого дер­жавного (політичного) ладу, панівних у суспільстві ідей та цінностей.

Дискримінація –          часткове  чи   повне,  тимчасове чи постійне обме­ження або позбавлення конституційних прав певної категорії грома­дян за расовою чи національною належністю, політичними і релігійни­ми переконаннями, статтю тощо.

Діаспора –              розпорошення,   розселення  по різних країнах народу, вигнаного обставинами, завойовниками або пануючою владою за ме­жі батьківщини; уся сукупність вихідців з якоїсь країни та їх нащадків, які проживають поза її межами.

Домінувати –                переважати, панувати, підноситися.

Дуумвірат –                  спільне правління двох найвищих службових осіб.

Загальне

виборче право –   один із основних інститутів виборчого права, який передбачає участь всього населення у виборах без будь-яких обмежень.

Загальнонаціональна

криза –                          поєднання економічної, соціальної і політичної криз, яке характеризується паралічем державного управління, наростанням у суспільстві анархії та хаосу.

Закрите суспільство – суспільство, в основі якого є не буття людини як найбільшої цінності, а організоване пригнічення її життєвості і природності, знеособлення й збайдужіння особистості.

Економічний союз – об’єднання декількох самостійних держав у суспільну економічну територію, на якій відсутні митні та інші перешкоди торгівлі, пересунення робочої сили, капіталів.

Економічна

інтеграція –               процес зближення економік ряду країн, співробітництво між ними.

Економічні реформи – законодавчі зміни в системі господарчої діяльності країни.

Еміграція –                 переселення,  виїзд  за межі  держави з метою тимчасо- вого чи постійного поселення в іноземній державі.

Етатизм –                     необхідність  і  виправдання  активного  втручання дер­жави в політичне, економічне, соціальне і духовне життя суспільства із застосуванням бюрократизації, централізації та концентрації полі­тичної влади.

Імідж –                         образ,   що  цілеспрямовано формується  й  покликаний спра­вити емоційно-психологічний вплив на певних осіб, організації, держа­ви з метою популяризації, політичної реклами тощо.

Індустріалізація –  створення важкої промисловості (машинобудування, металургія, енергетика) та інших галузей великого машинного виробництва.

Інфляція –                  переповнення  каналів  грошового обігу масою надлиш­кових паперових грошей, що спричиняє знецінення їх, зростання цін на предмети першої потреби, зниження валютного курсу, реальної за­робітної плати.

Інфраструктура –        сукупність  галузей  та  видів діяльності,    що обслуго-вують як виробничу, так і невиробничу сфери економіки (транспорт, зв'язок, комунальне госпо-дарство, загальна і професійна освіта, охо­рона здоров'я тощо).

Карткова система –  система розподілу продуктів,   товарів та  послуг  по картках, які диференційовано видаються державою різним категоріям населення.

Колабораціоністи –  зрадники своєї батьківщини, прислужники окупантів, зокрема німецько-фашистських загарбників у країнах, тимчасово окупованих гітлерівською Німеччиною під час ІІ світової війни.

Колективізація

сільського господарства –  примусове або добровільне об’єднання приватних селянських господарств у великі колективні господарства, під час якого відбувалося відчуження селянина від власності на засоби виробництва.

Компроміс –                 згода,   порозуміння  з   політичним  противником,  до­сягнуті шляхом взаємних поступок.

Консолідація –            зміцнення, згуртування, об'єднання.

Кон'юнктура –         сукупність умов, стан речей, збіг обставин, що мо­жуть впливати на хід і результат якоїсь справи або процесу (наприк­лад, економічна кон'юнктура).

Коренізація –             політика компартійно-радянського керівництва, спрямо-вана на утвердження контролю за життям національних республік; здійснювалася переведенням діяльності органів управління, культурно-масових закладів, преси на місцеві мови національностей.

Корупція –                    підкуп державних і політичних діячів.

Космополітизм –         теорія і практика, в основі якої лежить теза про необхід-ність заміни національного громадянства світовим.

Криза політична –     тимчасове  призупинення  або припинення   функціону-вання окремих елементів або інститутів політичної системи; значне поглиблення й загострення наявних політичних конфліктів, по­літичної напруженості.

Культ особи –            єдиновладдя  тоталітарного  типу релігійного характеру, що означає раболіпство, сліпе поклоніння “божеству”.

Легітимність –              визначення або підтвердження законності яко­гось права чи повноваження; здатність політичного режиму досягати суспільного визнання й виправдання обраного політичного курсу, ви­несених ним політичних рішень, кадрових або функціональних змін у структурах влади.

Мажоритарна

система –                  система виборів, при якій до уваги приймаються тільки голоси, які віддані за кандидата, що отримав більшість голосів на конкретній виборчій дільниці.

Маргіналізація –       незавершений,   неповний   перехід  людини   в  нове соціальне середовище, за якого вона втрачає попередні соціальні зв'яз­ки, але ще не може повною мірою пристосуватися до нових умов життя.

Менталітет –    стійкі структури глибинного рівня колективної та індивідуальної свідомості й підсвідомості, що визначають устремлін­ня, нахили, орієнтири людей, у яких виявляються національний ха­рактер, загально визнані цінності, суспільна психологія.

Міграція –                     пересування, переміщення.

Модернізація –           оновлення, вдосконалення, надання будь-чому сучасно-го вигляду, переробка відповідно до сучасних вимог.

Національно-

визвольний рух –        суспільно-політичний рух, направлений проти іноземно-го панування. Має за мету завоювання національної незалежності, реалізацію права нації на самовизначення.

Національний

доход –                           новостворена  у    сфері   матеріального     ви­робництва вартість або частина сукупного (валового суспільного) про­дукту, що залишається після спожитих засобів виробництва.

Нацизм –                       політичний рух (з 1919р.), ідеологія, державний режим у Німеччині. Намагався довести право Німеччини на завоювання інших народів, особливо слов’янських, на панування в світі. Поєднував терор проти незгодних з масовою демагогічною пропагандою, слугував обрунтуванням масових убивств людей, геноциду народів.

Нова економічна

 політика (НЕП) –     особлива політика, яку проводило керівництво Радянсь-кої держави з метою відбудови народного господарства. Включала елементи ринкових відносин при збереженні контролю держави над економікою.

Номенклатура –        пануючий  клас   радянського  суспільства,   партійно-державне керівництво.

Окупаційний

режим –                      система   військового  або цивільного управління, вста-новлена загарбниками на захопленій під час воєнних дій території.

Опозиція –                  протидія,  опір  певній  політиці,  політичній лінії, полі­тичній дії; організація, партія, група, особа, які виступають проти па­нівної думки, уряду, системи влади, Конституції, політичної системи в цілому.

Плюралізм –           ідейно-регулятивний принцип суспільно-політично­го та соціального розвитку, що базується на існуванні декількох (чи багатьох) незалежних начал політичних знань і розуміння буття; сис­тема влади, що ґрунтується на взаємодії та протидії політичних партій та громадсько-політичних організацій.

Політична еміграція –  виїзд громадян із своєї країни в іншу на постійне місце проживання з політичних причин.

Політична система – сукупність державних і недержавних со­ціально-політичних інститутів, які здійснюють владу, управління справами суспільства, регулювання політичних процесів, відноси­ни між соціальними групами, націями, державами та забезпечують політичну стабільність і прогресивний розвиток.

Політичні репресії –    незаконні, необгрунтовані каральні заходи (ув’язнення в тюрму або концтабір, депортація, позбавлення засобів до існування, застосування смертної кари) щодо тих, хто чинив або міг чинити опір державній владі.

Популізм –                схильність  політиків   домагатися  визнання їхньої гро­мадської діяльності, популярності, вдаючись до простих, прийнятих для населення аргументів та пропозицій, уникаючи непопулярних, але необхідних заходів щодо вирішення суспільних проблем.

Правова держава –     тип держави, в основі якої — верховенство закону, поділ влади, правовий захист особи, юридична рівність грома­дянина і держави.

Прагматизм –              теорія та практика, основою яких є визнання до­сягнення поставленої мети (нерідко за будь-яку ціну) головним крите­рієм якої є результативність діяльності.

Приватизація –           процес  перетворення будь-якої  форми   влас­ності (дер-жавної, колективної, особистої тощо) у приватну; передача частини державної власності в будь-яку іншу недержавну власність, трансформація державних підприємств та організацій в акціонерні, ко­лективні, кооперативні, приватні тощо.

Пріоритет –          першість  у  відкритті, винаході,  висловлюванні ідеї; переважне право, значення чогось.

Реабілітація –         виправдання, відновлення доброго імені несправедливо засудженої, звинуваченої особи.

Сепаратизм –               політичний  рух,   який   має   за    мету   відділення  від держави частини її території і створення на ній нової держави.

Соціалістичний

реалізм –                     художній метод у літературі та мистецтві, який вимагав зображати дійсність відповідно до вимог комуністичної ідеології.

Стагнація –                  застій в економіці, виробництві, торгівлі.

Тенденція –                  напрям розвитку якогось явища.

Толерантність –     терпиме ставлення до інших, чужих думок, віру­вань, політичних уподобань та позицій.

Тоталітаризм –   політичний режим і система державної влади з використанням насильницьких засобів у процесі управління сус­пільством, з відсутністю політичного плюралізму й демократичних свобод, обмеженням політичних прав усього населення.

Традиція –                форма передачі соціального досвіду; ідеї, звичаї, нор­ми, що передаються з покоління в покоління. Система виникла в середні віки.

Трудодень –                  міра витрат праці і міра споживання в колгоспах.

Українізація –         різновид   коренізації,   що  здійснювався на території України.

Українська

революція –                глибокі якісні зміни, що відбулися в житті українського суспільства після розпаду Російської та Австро-Угорської імперій. Наслідком було утвердження державних прав українського народу, утворення двох демократичних національних держав – УНР і ЗУНР і проголошення їх возз’єднання в соборну державу. Основними рушійними силами революції виступали селянські і солдатські маси, нечисленна національна інтелігенція. Поразка революції призвела до втрати суверенності та поглинання українських земель радянською Росією, Польщею, Румунією і Чехо-Словаччиною.

Українське

державотворення –     процес формування і діяльності органів державної влади та управління в Україні, спрямований на утвердження суверенітету, розбудову національної держави, розвиток економіки і культури.

Фашизм –        крайня, антидемократична, радикально-екстреміст­ська політична течія, в основі якої — синтез концепції нації як вищої і одвічної реальності та догматизованого принципу соціальної спра­ведливості; різновид тоталітаризму.

Феномен –                     виняткове, незвичайне, рідкісне явище.

Фемінізм –                  громадський   рух   за   зрівняння   жінок   в  правах із чоловіками в усіх царинах публічного і приватного життя. Вперше ідею тендерної рівності обґрунтував Платон, який доводив, що жінки і чоловіки однаковою мірою наділені тими чеснотами, які необхідні для управління державою.

Холодна війна –  стан міжнародних відносин, який характеризується довготривалим протистоянням і в той же час неможливістю вирішити його шляхом прямого військового конфлікту (стан відносин між СРСР і США після Другої світової війни).

Холокост –                 цілеспрямована політика нацистів Німеччини, заснована на зверхності арійської раси. Мала на меті фізичне знищення євреїв, циган і інших народів неарійського походження.  

Хунта –                      група осіб, що організовують змову з метою захоплення влади і встановлення диктатури. У колоніальний період і під час боротьби за незалежність у деяких латиноамериканських країнах хунтою називали збори представників місцевого населення, які поєднували функції тимчасового парламенту й уряду, тобто законодавче і виконавче повноваження.

Централізація –             зосередження керівництва, управління в єди­ному центрі; зосередження більшої частини державних функцій у ві­данні центральних установ.

Ядерна зброя –    зброя  масового   знищення, в основі якої лежить використання ядерної енергії.